У святому таїнстві Священства Церква, благодаттю Святого Духа, поставляє покликаних Христом чоловіків на служіння спільноті вірних проголошувати Євангеліє, бути пастирями Божого народу і освячувати його. Взірцем для служіння в подружжі й у священстві є Христос, який «прийшов не для того, щоб Йому служили, але послужити й дати життя Своє на викуп за багатьох» (Мт. 20, 28). (Христос – Наша Пасха, п. 470)
Христос передає своє пастирство вибраним і покликаним апостолам, а також їхнім наступникам, щоб через них і далі перебувати в Церкві та провадити її. (Христос – Наша Пасха, п. 485)
…Cвященство Христа походить не з чину Арона, а з посередництва й заступництва Боголюдини, «силою життя нетлінного» (Євр. 7, 16). Христос, принісши Себе самого в жертву примирення на хресті, був водночас і Священиком, і Жертвою. Тому Його жертва, принесена раз і назавжди, є досконала (пор. Євр. 7, 27). (Христос – Наша Пасха, п. 486)
… Христос, заповідаючи на Тайній Вечері чинити спомин його смерті і воскресіння (пор. Лк. 22, 19) та після Свого Воскресіння даючи своїм апостолам дар Святого Духа і владу відпускати гріхи (пор. Йо. 20, 22-23), встановлює Своє священство в Церкві. (Христос – Наша Пасха, п. 487)
Здійснення Христового посередництва та заступництва через вибраних Богом людей у Церкві і є Христовим священством. У святому таїнстві Рукоположення священнослужителі отримують благодать Святого Духа для здійснення Христового священства у звершенні святих таїнств і пастирському служінні. У всьому служінні священнослужителя «сам Христос присутній у Своїй Церкві як Голова тіла, як Пастир стада.., Учитель правди», а священнослужитель, насамперед у Євхаристійному жертвоприношенні, діє іменем Христа – Найвищого і Вічного Первосвященика. Священнослужитель діє і «в ім’я всієї Церкви, коли звертає до Бога молитву Церкви, а передусім – коли приносить Євхаристійну жертву». (Христос – Наша Пасха, п. 488)
Засновуючи нові християнські спільноти, апостоли ставили на їх чолі пресвітерів (з грецької старійшина) або єпископів (з грецької – той, хто наглядає, опікун) (див. Ді. 14, 23; 20, 17.28; Флп. 1, 1), а дияконів (з грецької служитель) – на щоденне служіння «при столах» (див. Ді. 6, 1-6). Святий Климент Римський свідчить про апостольське наступництво: «Апостоли благовістили нам від Господа Ісуса Христа, Ісус Христос – від Бога. Христос посланий від Бога, апостоли – від Христа. […] Апостоли ставили досвідчених віруючих на єпископів і дияконів». (Христос – Наша Пасха, п. 490)
Священиче служіння в Церкві має ієрархічну структуру, суть якої найповніше виражена у звершенні Євхаристії. На євхаристійному зібранні
єпископ як наступник апостолів є предстоятелем, пресвітери священнодіють з єпископом, а диякони допомагають єпископові і пресвітерам. (Христос – Наша Пасха, п. 491)
Повнота пастирського служіння передана єпископам, які є спадкоємцями повноти апостольського служіння, тобто повноти благодаті священства. У своїй єпархії єпископ є першим відповідальним за навчання Божого Слова, провід Божого народу та його освячення. Особливістю священнодіяння єпископа є висвячення на пресвітерів і дияконів, освячення мира та антимінсів. Пресвітери, поставлені єпископом на чолі парафіяльних спільнот, священнодіють, навчають і провадять довірену їм паству. Вони звершують таїнства Хрещення, Миропомазання, Євхаристії, Покаяння, Єлеопомазання та Вінчання, а також благословення й освячення на потребу вірних. Диякони поставлені єпископом на літургійне служіння при єпископові та пресвітерові, а також на інші служіння в справах навчання і допомоги в потребах Божого народу, зокрема убогих та недужих. (Христос – Наша Пасха, п. 492)
Пастирство Христа здійснюється в пастирському служінні церковної ієрархії: царському (правління), пророчому (навчання) і священичому (освячення). Ці три служіння церковна ієрархія звершує у спільноті й для спільноти – від імені Христа та Його Церкви. (Христос – Наша Пасха, п. 493)
Таїнство Священства звершується у храмі під час Божественної Літургії через покладання рук єпископа. Вірні також беруть участь у висвяченні,
висловлюючи свою згоду співом «аксіос» (достойний). (Ми йдемо з Христом: Катехизм для молоді, с. 112)
Христова Церква посвячує людей на церковне служіння в чинах поставлення на свічконосця, читця, співця, піддиякона. Кожний із цих чинів засвідчує осягнення духовної зрілості для відповідного церковного служіння. (Христос – Наша Пасха, п. 502)
Покликання до священства є одночасно даром Божим і плодом духовного життя церковної спільноти – сім’ї та парафії. Тому Церква постійно підносить молитву за добрі й святі покликання до священичого служіння. Покликаних Богом осіб Церква належно готує до отримання благодаті священства і служіння Божому народові. Покликаний зростає в дусі молитви, пізнанні церковного вчення та вмінні провадити інших шляхом спасіння. Відповідальність за готовність кандидата до священства лежить на єпископові, який через рукоположення доручає йому церковне служіння, а церковна спільнота підтримує його в служінні… (Христос – Наша Пасха, п. 499)