Перша неділя Великого посту
Автор: Владика Богдан (Дзюрах)
Перша неділя Великого посту є особливою за назвою та за змістом. «Неділя торжества православ’я» встановлена на згадку перемоги над єрессю іконоборства та віднови почитання ікон у Церкві на Константинопольському соборі у 842 році.
Пов’язана із суто історичною подією, ця неділя своїм змістом несе глибоку ідею, тісно переплетену з великопосною мандрівкою: ця неділя пригадує про створення людини на образ і подобу Божу і про покликання кожної людини до святости.
Розповідають, що в древній Русі існував звичай після народження дитини вимірювати її зріст, щоб відтак саме такого розміру замовити подорожньому іконописцеві ікону святого чи святої, чиє ім’я дитині надавали. Так підкреслювали покликання новонародженої дитини до святости, а святий чи свята, зображені на іменній іконі, мали бути особливими заступниками дитини та взірцем для наслідування у її християнському житті.
Окрім цього, вшанування ікон у Церкві пригадує про реальність воплочення Божого Сина. Бог, якого «ніхто ніколи не бачив», став видимим завдяки Воплоченню свого Єдинородного Сина: «Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, ‒ той об’явив» (Йо. 1, 18). Саме Ісус Христос є «образом невидимого Бога» (Кол. 1, 15), тому Він міг сказати про себе самого: «Хто бачив мене, бачив Отця» (Йо. 14, 9).
Щасливими були апостоли, які могли споглядати світло обличчя Христового, в якому відображалася уся божественно-людська краса і досконалість Сина Божого. Втім, Господь у своїй доброті робить можливим це щастя споглядати Його завдяки святим іконам. Ікона вважається вікном до вічности, бо споглядаючи ікону і зображеного на ній Господа, ми через Нього маємо доступ до вічности, доступ до Отця. З іншого боку, стоячи в молитві перед іконою, ми можемо відчути на собі погляд живого Бога, дати себе огорнути Його любов’ю і Його благодаттю.
Так само цінні й ікони святих, які є чимось набагато більшим, ніж простим портретом. Портрет зображує людину такою, якою її бачать інші, натомість ікона зображує людину такою, якою її бачить Бог, людину, з’єднану з Богом, преображену Божою ласкою і Божим Духом. Очевидно, віддаючи шану іконі, ми не вшановуємо матеріалу, з якого ікона зроблена, а віддаємо шану особі, зображеній на ній, і зрештою – честь, віддана образові переходить на Первообраз, тобто на Бога, з яким святий чи свята з’єднані і святість якого вони відображають у своєму житті.
Погляньмо на святі ікони, які ми маємо у нашому помешканні: чи вони розміщені у нас в найкращій його частині? Чи пам’ятаємо, що ікони – це не прикраса інтер’єру, а місця зустрічі з живим Богом і зі святими, в яких Бог виявляє свою присутність і свою святість? Нехай кожна ікона стане для нас джерелом Божої благодаті і нагодою зустріти Бога і святих – для власного спасіння та освячення наших осель, у яких містяться святі ікони.
«Віднови нам стародавню красу, Пречиста Богомати, і дім Твій цей освяти Твоєю благодаттю» (Канон Неділі торжества православ’я).
__________________________________________
Джерело: Єпископ Богдан Дзюрах, «Назустріч Воскресінню Христовому», видавництво «Свічадо» 2024, ст. 103-105.